про Мову

Життя селянське не любить поспіху. Тече нестримно,неначе струмочок, але й до нас докотилось колесо революції. Все більше потягнулося народу з міст до наших країв. Поступово наше помірковане буття перетворювалося на недільний гомінливий ринок, при чому з ранку до пізнього вечора .Все частіше лунало на подвір’ї «что, как» та інші неблагозвучні слова, які наче тупий ніж по склу, різали наш слух. Але ми люди толерантні, до всього спокійно ставимося,хоча дуже часто кумедні історії трапляються Йду якось ранесенько в справах, на зустріч дідуган старенький, регоче не може зупинитися. Питаю чого це вам з ранку весело, невже хильнули гранчак горілочки? Сів дідусь та розповіда: Зустрів я щойно на краю села мужичка, привітався до нього. У відповідь чую – здравствуйте, скажітє пожалуйста, а чево ето я на поле аістов нє віжу? Вирішив я трохи покепкувати з нього: та що ти чоловіче,звідки в нас аісти, ми їх ще років п’ять тому із села прогнали, та завезли лелек. Засумував мужичок, я ледве тримаюся щоб не сміятися. –зря ви аістов прогналі- каже, ледь не плачучи- ета птіца счастьє пріносіт. Сів, запалив цигарку, голову вбік нахилив,задумався про своє. Знизав я плечима, що казати цьому бовдуру, та на останок: ти довго не сиди, бо ще чорногуз прилетить. Підхопився мужичок та стрімко побіг до своєї хати.

0

Автор публікації

Офлайн 2 дні

Андрей Климов

0
Коментарі: 3Публікації: 88Реєстрація: 10-03-2014

Залишити відповідь