Ранок, або пригоди в день народження!

Кому з великих належить вислів- нічого не відбувається в нашому житті так просто- не пам’ятаю, можливо й мені. Не хочу грузити мозок тебе, мій читачу, розповім все поступово. Де і що не трапилося б з нами,завжди виявляється невчасно. Ось так і зі мною, напередодні дня народження задзвонив телефон.

На тому кінці дрота дуже приємний голос запропонував мені, завітати до нарколога, та отримати щорічний сертифікат,для подальшої роботи по спеціальності. Визначив розклад праці лікаря,записався рівно на восьму ранку наступного дня, щоб потім спокійно приймати численні поздоровлення від родичів та друзів з нагоди мого Дня Народження!!! Ввечері завів будильник на 7:30 та спокійно ліг відпочивати. Ранком прокинувся трохи раніше за «веселий дзвоник», прийняв душ, випив філіжанку кави та приготувався вимкнути «дзвоник» аби не заважати іншим спокійно доглядати ранкові сни. Але мобілка мовчки спостерігала за всіма моїми діями, не виказуючи ніяких ознак. Уважно придивився, все працює, нічого не висне, отож з гаджетом все гаразд, правільну назву дали кляті імперіалісти всім цим приладам- гад же ти. Короче кажучи мобилка мовчить, але йхати в лікарню все рівно треба, бо часу вже майже не вистачає. На диво ні у дворі лікарні, ні на вході не помітив звичайного скупчення людей, охочих як найшвидше оздоровитися в цей ранковий час. Ще раз глянув призирливо на мовчазний гаджет спрямував в фойє. Там мило плиткували всього навсього дві вахтерки. Кабінет потрібного мені лікаря знаходився на першому поверсі. На цьому ж першому поверсі знаходяться інши кабінети, так необхідні всім хто проходить щорічну медкомісію,зокрема й кабінет психіатра. Так от не звертаючи уваги на дивні погляди обох вахтерок, спокійно йду до своєї мети. – Мущіна, мущіна, луна відбивається від зачинених дверей кабінетів та зникає десь в кінці корідора, повертається та знов зникає. Друга вахтерка з посмішкой на обличчі, на яку здатні жінки-вахтерки, коли мають бажання розірвати тебе навпіл, промовляє- йому до психіатра треба, бачиш як поспішає. –Як ти здогадалася- натягнувши маску презирства ледь чутно шепочу я. Ось нарешті кабінет, обережно торкаюся ручки дверей, намагюся потрапити всередину. Гаджет мовчить, тільки на моніторі відбиваються цифри отруйно-білим коліром. Кручу ручку дверей ліворуч, праворуч ніяких змін, двері наглухо зачинено. Сідаю на лавку, подумки звинувачуючи нехлюїв, як так можна, призначити час, а самому не приходити вчасно. Трохи заспокоївшись, достаю мобілку, та намагаюся зʼясувати чому не спрацював «будильник». Налаштовую час, вмикаю, все працює. Якись дива!!!Так і не зрозумівши в чому річ й надалі сумую під дверима, а ні лікаря, а ні жодного охочого оздоровитися в коридорі немає, перебуваю на самоті. Ще раз кидаю погляд на гаджет, 07:30 ранку, до початку роботи лікарні,ще цілих півгодини. У дворі лікарні потроху збираються перши охочи оздоровтися. Втягую голову в плечи, останні півгодини до початку прийому намагаюся перетворитися на невидимку

0

Автор публікації

Офлайн 2 дні

Андрей Климов

0
Коментарі: 3Публікації: 88Реєстрація: 10-03-2014

Залишити відповідь