Вибори,вибори депутати …

Вибори, вибори, депутати  сідори, можливо я помиляюся, тож ті хто більш на цьому розуміється, виправте мене будь ласка. Хоча справа зовсім в іншому, на дворі осінь, до місцевих виборів залишилося мало часу. Навкруги білборди або морди з білбордів, іноді обличчя кличуть мене несамовито – віддай свій голос мені, я і тільки я зможу врятувати твоє місто, село та навіть цілу область. І ось я затягнутий у виру передвиборчих агітацій, ведучи суперечку з незгодними з моєю позицією, забуваю про більш земні речі. Я вже казав раніше несподівано прийшла осінь, зелена травичка пожовкла і вже не така приваблива. Ковід хай йому грець, знову нагадує про себе, а тут ще й нежить з’явилася чи то алергія розпоясалася. Майже кожного дня ніс забитий, випив  таблетку «ельцету» не допомогло. Вирішив змінити ліки на більш дієві. Марно часу не витрачав, запитав у «гугла», поки до аптекі біг, іншу назву. Як мені здавалося запам’ятав добре. Але ж знову лихо, поспішав та маску не взяв. Стою під аптекою,  без захисної маскі вхід заборонено, а маску тільки в аптеці купити можна. Проблема. Добре що людей майже немає на вулиці та й  будівля скляна. Мабуть провізорка здогадалася що мені в аптеку вкрай необхідно, вийшла запитала що мені треба, чому не захожу. Принесла маску, каже заходьте потім за все одразу розрахуєтеся. Отже заскочив я та й кажу: будь ласка упаковку «лапераміду». Провізорка подивилася співчутливо, видала завітні ліки. Я часу не гаяв, одразу дві таблетки проковтнув, прийшов додому, сиджу чекаю коли нежить скінчиться. Чуда не трапилося, але ж я оптиміст. Знаю що можливо не одразу хвороба відступає. Тиждень сьорбав, результату нуль. Тижневі припаси паперових хустинок, серветок, туалетного паперу танули на очах. Наприкінці тижня пішов до вже знайомої  провізорки, кажу шкода але ці таблетки теж не допомогли, може є щось більш дієве щоб алергію мою, або хоча б нежить вгамувати, бо «лапєрамід» взагалі не діє, скоріше за все строк придатності вийшов. Дивлюся, провізорка почервоніла та на підлогу тихо схиляється. Я звісно злякався, хотів вже швидку викликати, а вона як зарегоче, чую кріз сміх» вам треба було « лоратадин» купувати, а це зовсім від іншої «нежиті». Пореготали ми ще трохі, та й пішов я додому, виправляти помилку свою. Наразі вже не поспішаю нікуди,  уважно читаю не тільки агітки кандидатів а й все інше.

0

Мугам

задовго до світанку він підіймається на верхівку гори і звертаючись спочатку до Всевишнього починає неспішну розмову зі своєю коханою. Слова пісні торкаються верхівок сусідніх гір, зміщуються з гоміном бурхливого потичка, добігають Геокчая який несе свої води Каспію й тануть. Кінець? Ні.Шурхіт припливу повертає пісню на беріг, вітер підхоплює слова підіймає до кінчика Бешбармак, та несе їх знову в гори. Вона вже прокинулася та прийшла поводу, в глечику разом з водою відблискують перші промінчики сонця та відлуння пісні коханого. Ось так народжується мугам. Зароджується кохання,та з’являється любов до рідного краю оспівана багатьма поколіннями.

0

Життя селянське,або сумні наслідки посиденьок

Прийшов і в наше село смуток, настав день виборів. Ми як годиться причепурилися з ранку, та й рушили разом до виборчої дільниці обирати нового голову сільради. Хто ми, та майже всі сусіди з нашого кутка. Мар’яна з Петром, я з дружиною, Микола з Галкою, коротше багато нас зібралося. Тільки однієї родини невистачало, чинний голова та дружина його Лєнка. До речи сварлива баба, хоч й не стара ще. Очі завідющи, в одязі смаку бракує та й взагалі якась неприємна особа. Пройде повз аж холодом віє. Та й чоловік їі теж ніякий, хоч і голова. Маленький на зріст, оченятка бігають, шийка тоненька, вуха величезні, ще б роги точнісінько чорт. Які йолопи його обрали досі невідомо, але демократія, нічого не вдієш. Нарешті наша весела дружня компанія дісталася дільниці. До речи з другої половини каденції цього горе правителя майже всім стало ясно, що дбає він не про громаду а більше за свій власний гаманець. Тому кандидатів на заміну назбиралося чи мало, але в розмовах між односельцями перевагу віддавали Мар’яні або Петру, як водиться чоловіки підтримували свого кандидата, жінки ж хотіли бачити звісно свою кандидатку. Погода насправді не сприяла нашому піднесеному настрію, але на це ми не звертали уваги. Прийшли, віддали свої голоси як годиться та й засіли в кав’ярні чекати попередніх результатів, бо чекати ранку несила. Сидимо, п’ємо каву, розмову неспішну ведемо, заходять люди які вже зробили свій вибір, діляться з нами. Отут й Лєнка увесь час шмигає повз прислухається, очі злющі, зі сторони подивишся справжнісінька відьма. От і вийшло з тих розмов, що перевага на боці Мар’яни, навіть ті хто підтримував раніше чинного голову, й ті пошепки зізнавалися що віддали свій голос не йому. Посиділи ми ще трохи та почали збиратися, дивимося й відьмачка вже зникла, наче розтанула в просторі. На вулиці дощ лле, як з відра, а хоч би хто парасольку взяв, але що нам той дощ, як ми майже впевнені в своїй перемозі. Повертаємо до кутка, бачимо трактор вулицю закрив, Лєнка в кабині сидить, косми розпатлані, руками махає наче ворона крилами, мовляв вибачте, застрягла, не можу завести трактора. залишився невеличкий прохід через калюжу, що зробиш не сваритися ж з тією лярвою, повимазувалися в багнюці, але ж дісталися сухого місця.
Радіємо, вітаємо один одного з перемогою, сусід чогось стурбовано трясе мене за плечі, очі перелякані, кричить несамовито. Прокинувся я від сну бачу Петро з Мар’яною перелякані, озирнувся я навколо та й згадав, що заходив до сусідів на посиденьки, як водиться чаю попили за політику побалакали, хай їй грець, та виявляється я посеред розмови захропів, ось і наснилося мені оце все. Вибори ж тільки в осені відбудуться на жаль, а може й справдиться сон, та оберемо нормального голову. Хто зна. Га?

0

Чорна П’ятниця

п’ятниця, 1986 чи 87 рік, осінь. боротьба з алкоголіками чи з виробниками алкоголю в розпалі. робочий тиждень добіг свого завершення. гастроном, відділ з продажу напоїв для повнолітніх осіб завмер в очікуванні натовпу “страждущіх”. на превеликий подив черга майже відсутня, п’ять чи шість осіб не квапливо розглядають “завєтниє полочкі” та купують рожеве, біле, сухе , напівсухе, солодке, червоне, не спітнилі пляшечки біленької, тому що не в холодильнику, майже з порушення всіх санітарних норм зберігання. що вам?- трохи стомлений голос продавчині повертає мене на грішну землю. ось воно щастя!!!! простягни руку та складай в “авоську, неси до дому потім коли небудь в колі кумів або родичів відкорковуючи сухе рожеве, розповідатимешь що без штурханини, з усіма гудзиками та навіть не облаяний придбав оце чудо, тож не квапся, витягай гаманця з кишені, сплачую та йди, не затримуй інших. рука нишпорить по пустій кишені, вже обидві руки полохливо риються в спорожнилих кишенях, виписують неймовірні па та навіть елементи циганочки, марно. гаманець спокійнісенько спочиває в робочому одязі, прикутий величезним замком до понеділка. цікаво, за яких обставин Сальвадор Далі позбувся вуха? трагедия та фарс в однім флаконі, але найближчи вісім місяців оминав “алковідділ” десятою дорогою, мабуть образився.

0

Спогади

                                                  Спогади

Пам’ять людини вибіркова, чи може іноді згадуєш юнацьки роки, бо в  той час у тебе все було ще попереду? Перше кохання чи закоханість, але в ті часи для тебе це не мало різниці. Придивляючись на сусідку по парті, кожного разу подумки ти звертаєшся до неї. Пропонуєш прогулянку парком, чи на берег річки, подивитися як на весні криги руйнують одна одну. Так, ти звертаєшся подумки, але ніяк не наважуєшся це зробити. Нарешті побачивши анонс афіши нового фільму, який через декілька днів йтиме в кінотеатрі, ти обережно витрушуєш зі скарбнички копійки. Назбиравши достатньо для квитків, ти стрімголов летиш до каси кінотеатру. Купуєш три квитка, обов’язково треба взяти із собою друга, щоб ніхто не здогадався, що саме тобі до вподоби ця красуня. Під час великої перерви ти пропонуєш другу та дівчинці убігти з уроків та піти в кіно. Несподівано всі погоджуються, ви тікаєте зі школи. Щасливий що твій задум не розкрито наспівуєш якусь пісню, розповідаєш анекдоти, взагалі намагаєшся поводитися природньо. Принаймні намагаєшся. Ви підходите до входу в кінозал, ти пропускаєш вперед своїх друзів, та віддаєш квитки контролерші, вже робиш крок щоб увійти в залу, коли раптом чуєш: юначе, цей фільм для тих кому вже є 16, покажі паспорт. Світ перевертається до гори дригом, ніякі вмовляння не можуть розтопити серце цієї старухі Ізєргіль. Ти біжиш додому, хапаєш батькового бриля, протисонячні окуляри, ще є час до початку сеанса. Все марно: ти хоч вуса наклей, я тебе все одно без паспорта не пущу, наче ворона каркає контролерша. По закінченні показу з’являються твої задоволені друзі, розказують, посміхаються, але ти їх не чуєш. Ти намагаєшся розтанути, зробитися не помітним. Навіть думка про те що через місяць ти отримаєш паспорт, не може підняти тобі настрій. Минають роки, всі ці події ти згадуєш з посмішкою та відчуттям, що  ці роки вже ніколи не повернуться.

0

про Мову

Життя селянське не любить поспіху. Тече нестримно,неначе струмочок, але й до нас докотилось колесо революції. Все більше потягнулося народу з міст до наших країв. Поступово наше помірковане буття перетворювалося на недільний гомінливий ринок, при чому з ранку до пізнього вечора .Все частіше лунало на подвір’ї «что, как» та інші неблагозвучні слова, які наче тупий ніж по склу, різали наш слух. Але ми люди толерантні, до всього спокійно ставимося,хоча дуже часто кумедні історії трапляються Йду якось ранесенько в справах, на зустріч дідуган старенький, регоче не може зупинитися. Питаю чого це вам з ранку весело, невже хильнули гранчак горілочки? Сів дідусь та розповіда: Зустрів я щойно на краю села мужичка, привітався до нього. У відповідь чую – здравствуйте, скажітє пожалуйста, а чево ето я на поле аістов нє віжу? Вирішив я трохи покепкувати з нього: та що ти чоловіче,звідки в нас аісти, ми їх ще років п’ять тому із села прогнали, та завезли лелек. Засумував мужичок, я ледве тримаюся щоб не сміятися. –зря ви аістов прогналі- каже, ледь не плачучи- ета птіца счастьє пріносіт. Сів, запалив цигарку, голову вбік нахилив,задумався про своє. Знизав я плечима, що казати цьому бовдуру, та на останок: ти довго не сиди, бо ще чорногуз прилетить. Підхопився мужичок та стрімко побіг до своєї хати.

0

Вечер


Летний день потихоньку подходит к концу. Жаркое солнце истратило все свои силы и опускается в море, немного остыть за ночь. Чтобы с рассветом вновь раскалить до бела песок на пляже, растопить асфальт и к вечеру вновь окунуться в море, и купаться в его теплой воде до утра. Сменив пляжный костюм на рубашку и брюки, не торопясь иду к остановке. В летнем кинотеатре обещают какой то концерт, а почему не сходить и не развеяться. Под забором мирно посапывает клиент «лунохода», хорошо ему, проблем нет, выпил, поспал, выпил. Автобус резко появившийся из за угла прерывает мои размышления и уносит навстречу прекрасному. Возвращаюсь в приподнятом настроении, не смотря ни на что, день удался на славу. Даже неуклюжие попытки доморощенных «артистов» не смогли испортить моего отличного настроения. На остановке стоит «скорая помощь», фельдшер складывая свои нехитрые инструменты в саквояж, громко рассуждает о превратности судьбы:- Вот такая жизнь наша, сердце схватит, свалишься, и никто не подойдет. Никому нет дела, почему ты тут лежишь? Все куда то спешат или вид делают, что не видят-. Так и не дождавшись ответа на все свои вопросы и размышления, отдает команду санитарам грузить тело в машину. Я опускаю голову, как можно ниже, ускоряю шаг:- Прости незнакомец, а ведь я мог спасти тебе жизнь… Continue reading

0

Вьюга

Одиноко поскрипывает старый фонарь, расшатываемый пронизывающим ледяным ветром в разные стороны. Тени отбрасываемые фонарем то удлиняются до невероятных размеров, то пропадают вовсе. На какое то мгновение все погружается во тьму и потом снова скрип, скрип, тень удлинилась, замерла, пропала. Он стоит под фонарем, нервно курит одну сигарету за другой и украдкой смотрит в окна дома напротив. Окна дома молчат, пустыми глазницами стекол изредка отбрасывают отблески фонаря в морозную темноту. На девятом этаже, в окне за шторой, зябко кутаясь в шерстяной плед стоит она. Пронзительно посвистывает ветер. Мороз рисует причудливые узоры на окнах Позвать его? Что говорить? Да и к чему опять ненужные бестолковые фразы. Он поднимает голову и словно услышав, что она к нему обращается, пытается мысленно позвать её. Ветер всё сильней раскачивает фонарь, а они так и стоят друг напротив друга, не вымолвив ни слова. Ночь, вьюга, пронизывающий ледяной ветер раскачивает одинокий старый фонарь…

0

наша буденність, або реальність віртуальна

З прадавніх часів,щоб якось відрізняти чи ототожнювати нас, кожному надали призвіще. Так і жили на Білому Світі- Ковалі, Ткачи, Зозулі, Бондарі, Вуси, Пасічники та інші працелюбні мешканці. Жили собі дружно, ніхто нікого не ображав, та й сам не ображався коли чув що його гука хтось по призвіщу. Continue reading

0

Ранок, або пригоди в день народження!

Кому з великих належить вислів- нічого не відбувається в нашому житті так просто- не пам’ятаю, можливо й мені. Не хочу грузити мозок тебе, мій читачу, розповім все поступово. Де і що не трапилося б з нами,завжди виявляється невчасно. Ось так і зі мною, напередодні дня народження задзвонив телефон. Continue reading

0

Ремонт

Тяжкие мысли о бренности мира сего, глобалистах, империалистах, прос…(это не о том) хотя так я назвал бы всех политиков. Ну, а гражданок, которых причисляют к данной категории, легким аглицким словом(сайрен) Continue reading

0